Пенальті - наука не з простих
Офіційно одинадцятиметровий штрафний удар було введено 1890 року, для того аби зменшити число порушень правил, які позбавляють гравця змоги забити гол. Ніхто й не підозрював, що згодом процедура пробиття пенальті стане цілою наукою, адже сьогодні долю багатьох матчів вирішує один влучний удар з «точки». Тому доволі часто вміння пробивати або ж відбивати одинадцятиметрові відточується за сприяння фізиків, психологів та біомеханіків. За статистикою, до удару перевага знаходиться на боці пенальтиста.
Починаючи з Чемпіонату Світу 1982 року процент реалізації одинадцятиметрових виріс з 73 до 80 відсотків, при тому що 1998 року воротарям до удару було дозволено рухатися по лінії воріт. Щоправда відносно велика перевага пенальтиста над воротарем певною мірою психологічно тисне на гравця. Пригадайте, чого вартував промах Роберто Баджо у фіналі Чемпіонату Світу 1994 року проти бразильців…
Підвищити шанси голкіпера відбити пенальті може допомогти знання мови тіла. Воротар повинен стежити за очима пенальтиста, його рухами, поставою та замахом під час удару. Аби вирішити у який кут стрибати, голкіпер має у розпорядження якусь долю секунди.
Науковці з ліверпульського університету імені Джона Мура , намагаючись допомогти воротарям вгадати напрямок удару, провели по кадрову демонстрацію пробиття одинадцятиметрових ударів. Голкіперів просили вгадати напрямок удару, а розрахунки науковців показали що найбільше «видають» пенальтиста його стегна.
З іншого боку науковці стверджують, що незалежно від розмірів голкіпера, 28 відсотків воріт завжди незахищені, це так звані «мертві зони». Успіх у пробитті пенальті може також гарантувати сила удару. М’яч, який летить зі швидкістю більше, ніж 20 метрів за секунду (73 км/год) значно зменшує шанси воротаря.
”Кубок Світу 2006”
|